ВСТУП
Іван Петрович Котляревський (29 серпня (9 вересня) 1769, Полтава — 29 жовтня (10 листопада) 1838, Полтава) — український письменник, військовий, класик нової української літератури, громадський діяч.
Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала великим твором загальнонаціонального значення нової української літератури, написаним народною мовою.
Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови.
Рис. 1 Іван Котляревський
1 БІОГРАФІЯ
1.1 Місце народження
Народився в Полтаві, тоді Полтавський полк Війська Запорозького, Гетьманщина, в сім'ї канцеляриста — шляхтича гербу Огоньчик.
1.2 Навчання
Після навчання в Полтавській духовній семінарії (1789–1793), працював канцеляристом, у 1793–1796 роках — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.
У 1796–1808 роках перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. У 1806–1807 роках Котляревський у військовому званні штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806—1812 років, був учасником облоги Ізмаїлу. Нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня за дипломатичні заслуги зі схиляння до нейтралітету буджаків та хоробру кур'єрську діяльність на передовій під час штурму цієї фортеці[7]. У 1808 році вийшов у відставку.
З 1810 року працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».
У 1812 році, під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію, Котляревський, за сприяння малоросійського генерал-губернатора Якова Лобанова-Ростовського, який отримав відповідний наказ від імператора, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-й український козацький полк [8](за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав військовий чин майора.
У 1816–1821 роках — директор Полтавського вільного театру.
У 1818 році разом з Василем Лукашевичем, Володимиром Тарновським та іншими входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини». Член Вільного товариства любителів російської словесності з 1821 року. За свідченнями декабриста Матвія Муравйова-Апостола, які він дав під час слідства у справі декабристів, член Малоросійського таємного товариства[9]. Слідчий комітет залишив це без уваги.
Котляревський сприяв у 1822 році викупові з кріпацтва українського і російського актора Михайла Щепкіна.
У 1827–1835 роках — попечитель «богоугодних» закладів.
Зі спогадів Варвари Лелечихи, що працювала служницею Котляревського у 1828—1829 роках, Іван Петрович «до простих людей ставився радо і привітно, говорив з ними по-малоруськи, жартував, завжди усміхався всім, все це всіх, хто знав його, до нього привертало»[10].
Помер 29 жовтня (10 листопада) 1838 року у віці 69 років. Похований у Полтаві (на час смерті Полтавська губернія, Російська імперія).
Котляревський ніколи не був одружений. Його спадкоємицею та господинею садиби стала економка Мотрона Єфремівна Веклевичева[11].
2 ЛІТЕРАТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ
2.1 Творчість
Творчість Котляревського високо цінував Тарас Шевченко. Поет в 1838 році написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському», у якому підносив Котляревського, як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди».
2.2 Оцінка від П. Куліша
Однак вже Пантелеймон Куліш мав суворіший погляд на творчість та громадську поставу Котляревського. Куліш звинувачував свого колегу по перу в догоджанні високим чиновникам російської колоніальної адміністрації — князю Куракіну, князю Рєпніну тощо. Цим закидам опонує український літературознавець І. Снігур, який 1946 року оприлюднив у емігрантському журналі «Похід» наступну репліку.
Рис. 2 Перше видання «Енеїди», 1798
3 ОЦІНКА ТВОРЧОСТІ
Творчість Котляревського високо цінував Тарас Шевченко. Поет в 1838 році написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському», у якому підносив Котляревського, як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди».
Однак вже Пантелеймон Куліш мав суворіший погляд на творчість та громадську поставу Котляревського. Куліш звинувачував свого колегу по перу в догоджанні високим чиновникам російської колоніальної адміністрації — князю Куракіну, князю Рєпніну тощо. Цим закидам опонує український літературознавець І. Снігур, який 1946 року оприлюднив у емігрантському журналі «Похід».
Немає коментарів:
Дописати коментар